Коло гаю, в чистім полі,
На самій могилі,
Дві тополі високії
Одна одну хилить.
І без вітру гойдаються,
Мов борються в полі.
Ото сестри - чарівниці -
Отії тополі.
Закохалися обидві
В одного Івана:
А Іван, козак звичайний,
Обох їх не ганив,
А лицявся то з тією,
То з другою любо...
Поки в яру увечері
Під зеленим дубом
Не зійшлися усі троє.
"Отак - то ти, кате!
Знущаєшся над сестрами..."
І пішли шукати
Трути - зілля, щоб Івана
Завтра отруїти.
Найшли зілля, накопали
І стали варити.
Заплакали, заридали...
А нема де дітись,
Треба варить. Наварили,
Йвана отруїли.
Поховали коло гаю
В полі на могилі.
І байдуже? Ні, не дуже,
Бо сестри ходили:
Що день божий вранці - рано
Плакать над Іваном,
Поки самі потруїлись
Тим зіллям поганим.
А Бог людям на науку
Поставив їх в полі
На могилі тополями.
І тії тополі
Над Іваном на могилі,
Коло того гаю:
І без вітру гойдаються,
І вітер гойдає.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988042
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2023
автор: геометрія