Ти брав мене за руку й вів
У світ своїх віршів і снів .
Мене, як дівчинку малу,
Обкутували сотні лун ,
Зливалися в казкову мить,
Де линув голос- оксамит.
Там плутанки вузьких стежин
Не раз торкалися межі.
Бо хоч і знала- обпече,
Ловила жар палких очей.
А іскрами найтонших рим
Мої вірші ти підпалив .
Та раптом не подав руки.
Зелом повіяло гірким.
Забило полинами дух,
І відголос луни ущух.
Туман улігся на стежки,
І сон про тебе став тяжким.
Не вабить спомин, не пече,
Пролившись місячним дощем .
А ти, у повню ідучи,
Згадаєш чи?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=988034
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.07.2023
автор: Горова Л.