То був невеличкий мотель при в’їзді в Мукачево
Біля двору якого височів пагорб із Замком, а неподалік розкинувся автосалон
Де я вперше надибав богомола.
Власника мотелю ніколи не було,
А замість адміністратора та кухара була юна жінка з п’ятилітньою дочкою.
Окрім нас – нікого.
Ми монтували кран, в цеху, неподалік мотелю.
Затиснений в картину майбутніх спогадів
Я бачив Замок, автосалон, пагорби і те,
Як смішно говорила крихітна замазура,
Як вона тішилась дрібним дарункам орігамі та
Вдячність її мами, природньо невимушеної та простої,
Погляд якої німував щирою посмішкою,
А коли вона піднімалася до свого номера,
Вкінці коридору, то завжди казала:
Коли що потрібно – стукайте й серед ночі, у мене чутливий сон.
Вона зникала за дверима, які здається ніколи не закривала,
Та котрі зачиняли мене у тривожному світі з тими Пагорбами,
Автосалонами, Замками, Богомолами, а там –
За тремкими дверима здіймався закличний подих її грудей,
Що стелився м’якою периною мрійливому працівнику КП «Ремона».
Та я все возився з металічною скалкою, щоб не думати про курок дверного замка.
02.04.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987947
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.07.2023
автор: Володимир Каразуб