Ти сексуальна, як Бетті Пейдж
На світлинах пін-апу,
Така ж легковажна,
Така ж особлива між інших, але ж
Я зовсім не знаю твого театру.
Ти знічуєш брови і сковуєш посмішку,
І очі здаються трагічно невинними,
Та я не повірю в твою Офелію,
І в цьому немає нічого дивного.
Тобі не вдаються трагічні маски,
Максимум – доля підкине драми
Чи мелодрама покорчить гримаси
У сценах кохання твого. Та зрештою
Ставки у п’єсі – це врода і талія,
Ніжки, що мармур колон Парфенона,
Засмаглі під сонцем. Вони, бувало
Згинались в коліна, для втіхи варвара.
А тому і в театрі твоєму на сцені –
Харити, вакханки, ваганти та гульфики.
Уста і цілунки актрис священні,
І ніхто не боїться Вірджинії Вульф чи
Гамлета.
Здається, — ти море розгойдане, пристрасне,
У хвилях твоїх малахітові відблиски
І жодного натяку шквального вітру,
Шторму чи бурі, все начисто синьо
На видноколі. Але не повірю я
Надуманим поглядам любощів, радості.
Ніколи я мабуть не матиму певності
Чи сковує талія біль Офелії.
01.07.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987810
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2023
автор: Володимир Каразуб