Війна проклята надто довго затягнулась,
Горіли та зникали цілі села і поля;
Все те, до чого руська лапа дотягнулась
Від болю навіть скиглила й поранена земля.
І все ж, її воління помочі почули;
І не Господь то був, не звір, не чоловік
Уздовж полів, стрімкі вітри задули,
Прокинувся від сну зловісний польовик.
Він поля дух, нечиста сила позабута,
Страшенний волохатий дід з хвостом,
Він чорт з рогами і крилата смута,
Від нього не відбитись ані сріблом, ні хрестом.
Колись давно, в могилу він зганяв селян,
І власноруч, і витівками злісними,
А зараз, прийметься й за росіян,
Які розрили всі поля окопами своїми тісними.
Він добре знає, хто тут небажаний гість,
Хто кратерами від ракет спотворив землю,
Він чітко бачив, хто з чужого поля хліба їсть,
І хто казав, що ці поля від України відокремлю.
Він тут хазяїн, дух він цих земель родючих
Шкідливих чужаків терпіти він не може,
Тому прийшов час вигнати загарбників смердючих,
Яким тепер уже ніякий Бог не допоможе.
Одні втечуть, лиш подивившись йому в очі,
Ті, хто сміліше, спробують обойму в нього розрядити
Стріляти в нього вони можуть хоч пів ночі,
Але його так просто вже не вбити.
То тут, то там він стрімко буде виникати,
На ворога свого наводить жах
До того світу всіх їх відправляти,
Допоки не розчистить до кордону шлях.
Лиш після того зможе він нарешті відпочити,
У поле своє рідне повернутись,
Через паркан розламаний перескочити
І до землі скривавленої пригорнутись.
Прогнавши ворога, навіки звідси геть,
Він нечистю вважатись перестав
Почав природі і землі допомагать
І добрим дідом польовим відтоді став.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987774
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.07.2023
автор: Іон Вагнер