(iз циклу «БЕЗ ПІДТЕКСТУ»)
Цю історію буду згадувати довго. Вона не насичена гострими емоціями чи яскравими відчуттями. Не наповнена великою кількістю мудрих роздумів чи карколомних слів. Вона проста та щира. Дотепна і весела. Жива та справжня своєю легкістю, попри всі події...
Йшов десятий рік російсько-української війни. Людство стояло на краю пропасти завдяки «добрим» намірам російського диктатора пу та його прихильників, що всіма силами штовхали маятник в бік ядерної катастрофи...
Сьогодні, як і всі двадцяць з лишком років, прийшла я на роботу. Після перших традиційних привітальних слів, першим запитанням до мене звернувся пан Жуакінь, португальський пенсіонер.
- Маріє, а українці мусульмани? Їх в Україні так багато?
- Пробачте? Не розумію, пане, з чого Ви зробили такий висновок?
- Та от вже стільки часу дивлюся новини і бачу, що на війні, з боку України, воюють одні мусульмани...
Я ніяк не могла второпати хід думок цього чоловіка. В голові швидко прокрутила все те, що могло б спричинити такі висновки, зроблені цим паном, але так і не досягла бажаного результату...
- Україна це поліконфесійна та мультирелігійна держава, де всі мають вільне право на віросповідання. В нас є православні віряни, римо-католики, греко-католики, мусульмани, а ще протестантські та Євангелічні церкви, юдеї, буддисти...
- Дивно..., а чому у ваших воїнів такі довгі бороди? Я думав вони всі мусульмани...
Ото, все так просто?.....а я собі «висушила» всю голову, чому ж то українці мусульмани.... А дай Вам, Боже, ще сто років прожити, пане Жуакіне)))))!!!
Марія Дребіт
02.07.2023 Португалія
фото з нету
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=987731
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.07.2023
автор: VIRUYU