Ти будеш сміятися з рим:
Впівоберта, тихо, незримо,
Стримуючись,
Щоб не сполохати сойок в саду
Який,
Ніколи не стане для тебе настільки
Рідним,
Як для мене чужим
Став погляд
Твоїх нескінченних, за обрій,
Людських володінь.
Розполохала.
Не втрималась.
Відкрито і в повен зріст,
Заявила, що звісно ж
Ті сойки тобі не потрібні,
Не рівня тобі, що відверто
Поблизу ліс
В якому тих сойок до біса,
Що можна померти
Від їхнього співу
Задарма
Коли б хто хотів.
Мені до вподоби твій гонор
І переполох,
Манірні потуги розгойданих
Стегон, навмисно
Тріщання лайливого слова
Негаданого, твого
Що гарцює неначе
Розірване пишне намисто.
Насправді.
У тебе свій всесвіт
Свій поклик, відкрита душа,
Поезія роду — мільйони садів
Садоводів, сойок,
І тільки один,
Що тебе повертає назад
До саду колись
Розполоханого.
Тобою.
17.08.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986806
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.06.2023
автор: Володимир Каразуб