Можливо так дивилися на місяць
В один із тих часів, що барельєфом
Лежить в монастирях, в музеях, книгах
І думали, що бляклий медальйон
Ще трохи повисить і на долоні
Впаде і зорі сколихнуться в ніч —
І все мине. Що присмак сліз солоних
Мов присмак міту, що старий Содом
Руїни Риму чи старі Помпеї
В його морях із срібним ланцюжком
Повисне мов медаль на смуглій шиї.
Немов тоді, отой голодний погляд
Спинивши ніч продовжив свій мотив
В очах мрійливих серцем позачасся
Без віддиху додавши власний міт —
Лишень тепер відчув себе достатнім.
І лиш на мить здавалося зловив
Той медальйон за срібний ланцюжок,
І сам застив, як соляні скульптури,
Давним-давно та лавою ночей
Комусь пустим, колись відкриюсь словом
Як гіпсові фігури із Помпей.
20.06.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986543
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2023
автор: Володимир Каразуб