Я живу чи це лиш сон,
Сон, який мене
Захопив у свій полон?
Все життя земне –
Ніби сон. Воно ж бо теж,
Як і він, мине,
Хоч здається, що без меж,
Та не омине
В цьому світі жоден з нас
Смерть, яка примчить
В неочікуваний час,
Щоби нам стулить
Очі, щоби їх стулить
Не на ніч – навік,
Щоби нам уже не жить
В світі цім повік.
Тож допоки наяву,
А не в сні лишень,
Я на світі цім живу,
Маю кожен день,
Маю кожну часу мить
Завжди цінувать,
Щоб як слід життя прожить –
Добре працювать,
Доки серце стукотить
В грудях, щоб на цім
Світі гідний слід лишить;
Бо життя у тім
Поляга, щоб кожен з нас
В нього певний вклад
Вніс, аби в нім повсякчас
Всі жили улад.
Хай, мов сон, мине життя,
Та, якщо лишив
Добрий слід на світі я,
То немарно жив.
Євген Ковальчук, 11. 08. 2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=986230
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 15.06.2023
автор: Євген Ковальчук