Гойдається сміття тихесенько на хвилях,
І дах будинку поряд, і диван.
В уламках обрій весь - допоки видно,
Що ними дістає з води до хмар.
Принесене сюди бурхливою водою,
Бо та змітала на своїм шляху,
Нещадно нищила смертельною стіною
Усе живе без жалості й страху.
Тепер лиш сонце вперто вибирає воду
З обшивки меблів, що пливуть, шматків,
Уже намоклих знизу і важких зісподу...
Тримає їх біді наперекір.
І гонить хвилями вечірнього прибою,
Під впливом сили бризових вітрів,
Очищених, обмитих піною морською
Й прибитих до піщаних берегів.
І ніби море мовить людям: "Забирайте,
Ось тут усе, що я змогло спасти,
Я плачу разом з вами у скорботі, знайте:
Такої не чекало й я біди."
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=985950
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2023
автор: Ольга Калина