Ой рокам моїм вже пік,
Досить їм спішити,
Зупиніться хоч на рік,
Дайте відпочити...
Ми старієм з року в рік,
Жити є бажання,
Хоч рокам підходить пік,
Є ще сподівання...
Уже й скроні срібні в нас,
Є уже й правнуки...
І важкезний для нас час,
Болять ноги й руки...
Не в тому річ, що ми старі,
А в тім, що нема сили,
У нас ще мрії є свої,
Й не все ми ще зробили....
Бувають різні у нас дні,
Й безсонні часом ночі...
Радієм сонцю і весні,
Й сни бачимо пророчі...
Не боїмося темноти,
Хоч мрії й запорошені,
Та ми живем, щоб перейти:
Дороги ще не схожені...
За кроком знову робим крок,
Буває й спотикаємось,
Та піднімаємося знов,
Дороги - життям називаються!!!
Хоч рокам моїм вже пік,
Та я не здаюся,
Не рахую кожен рік,
І часто сміюся!!!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=984600
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.05.2023
автор: геометрія