одного разу я зникну
тихо так, наче й ніхто й не замітить
любов
мене почнуть шукати, знайдуться люди, що назвуться свідками, начебто бачили мене, я буду снитися людям, про мене буде написано багато пісень і легенд
дивно, але люди ламаються чемно, поступово
відлюдкуватість по-своєму унікальна, коли можливість бути в конфіденційності є образом життя, часто ми не помічаємо забутої науки під носом, а вона біля нас.
не втручатися у події коли сильно хочеться і коли не хочеться – серце каже лють.
слідкувати за життям, коли година за годиною летять ніби чайки
бути життям
бути самим буттям, не словом-символом, естетика породжує смак
ми існуємо одночасно в минулому і майбутньому, залишатися вірним собі не загубивши себе найважче
бути самим собі
люди зникають як квонкі бо їх забувають, забувають при житті
що ж це за життя?
їхня творчість залишається у просторі вічності, ти живеш допоки про тебе пам'ятають
змінити життя можна без еклектики, можна ж змінити вік, місто, ім'я, але бути людиною без того ж віку, міста, імені та статусу важливіше просто бути вже, не стати, здоровою клітиною всесвітнього мозку Земля
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=983051
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.05.2023
автор: Харрієт