Неначе все - так само, як раніше...
Але чомусь хапається рука
За порожнечу. Березнева тиша -
Багатообіцяюча така.
Здавалося б: чого мені чекати?
Викреслюючи урочисті дати
Пожовклого свого календаря,
В якому днів святкових так багато,
Я бачу, що моя палка зоря
Згасає... Забирає в небуття
Мій погляд, що боровся так завзято
За віру, за майбутнє та життя...
А я не знаю: може, ця весна
Нічого вже по суті не змінила?
Як приховати зламані вітрила?
Мій корабель ковтає глибина,
В якій лише минуле та війна...
Мене несе незграбна течія...
Чужі - всі поряд, а свої - у Бога.
А там, де мала бути перемога -
Поразки теж немає. Нічия.
Душа самотня не знаходить місця.
Весна... І на землі торішнє листя
(Відлуння і скорботи, і тривоги),
Забуте й непотрібне, як сміття...
І дивляться на мене, ледь живого,
Не віра. Не майбутнє. Не життя.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982812
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2023
автор: Артур Дмитрович Курдіновський