Красиво нині й зелено,
Весна ж завжди красна,
І було б людям весело,
Та заважа війна...
І я, як всі хвилююся,
Війна наш цвіт вбива...
Подіями піклуюся,
Хоч сили вже й нема...
Плине життя, пливуть роки,
І я терплю знов муки,
Там на війні наші сини,
І донечки, й онуки...
Я знаю, що таке війна,
Не вгамувати болі,
Війна в житті моїм була,
Хоч і в дитячій долі...
Батька забрала в нас війна,
(Не вгамувать нам болі)
Не зійде з пам"яті вона,
Й з душі моїй ніколи...
Ой, якже ждали ми батьків,
І вірили у диво:
Що вони вернуться живі,
І ми будем щасливі...
Та не здійснилися тоді
В нас заповітні мрії...
Життя важке, як у ярмі
В напівсирітській долі...
Звісно, чекали ми батьків
І вірили у долю,
Що вернуться з війни батьки,
І зникнуть наші болі...
Та не судилось чогось нам,
Ми не діждались дива,
Лиш "похоронка" прийшла нам,
І мама стала сива...
І знову нам пече війна,
Ми не чекаєм дива...
Там діти й внуки на війні,
І голови в нас сиві...
Красиво нині й зелено,
Весна ж бо є весна...
І нам би було весело,
Якби не ця війна...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982160
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2023
автор: геометрія