І ніби забуваю, але ні...
Мов хвилі, спогади накочують вві сні,
І змушуть по новій все згадати -
Всі знакові моменти, світлі дати...
Відбиток лампи світиться в вікні,
Ікона мироточить на стіні
І ніби відчуваю, але ні...
Не зародився новий світ в мені,
І не пробився паросток надії,
На те, що промине печаль зими,
На те, що знов зустрінемося ми,
Й впаде важка сльоза додолу з вії.
І ніби подих щастя, але ні...
Співа душа мелодії сумні,
І не позбутися примарності ілюзій.
І ніби друзі поруч, але ні...
Примерзлий цвіт любові навесні,
І вкрила паморозь усі бутони-мрії,
Бажання - ніби ріки крижані,
Час як вода - спливає в тишині,
І сонце в березні нікого ще не гріє.
І ніби є надія, але ні...
Десь там на недосяжній глибині,
Мала іскриночка кохання тліє.
І ти мовчиш, не кажеш звичне - ні!
І падають між нас дощі рясні,
І відстані стають такі примарні,
Картину щастя віддамо рамарні,
В обрамленні не буде жодних "ні!"
У світі, що реальний не вві сні,
І всі старання стануться не марні,
Бо світло серця світить мов маяк,
І заблукати в нім тепер ніяк
Не вдасться - бо дороги наші парні
Зійдуться знову як колись - в одну,
Вдихнем на повні груди цю весну,
Що принесе нарешті дні безхмарні
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=982113
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.05.2023
автор: Аліна Олійник