я поклонявся місячному сяйву
сімнадцять років ревно, до кінця.
я покладав свої нехитрі гроші
на олтар виноробства та дистиляції.
піду усамітнюся десь у вертепі,
сидітиму там безмовно, мов сич.
якщо я помру не через горілку,
тоді я не знаю, від чого помру.
а можна піти до якоїсь корчми,
й пиячити там до самого ранку.
мабуть, тоді жодна жінка не знатиме,
на що я складаю свої сподівання.
боже, благослови їх, таких хороших жінок!
шкода, що вони не всі можуть бути моїми.
вони — як солодкий вітер весни,
їхні вуста — як роса
на виноградному листі.
дай мені їсти, коли я голодний;
дай мені пити, коли я прагну.
дай мені віри, коли мені важко,
— а особливо, коли помиратиму.
світ подібний до пляшки старого вина.
людське життя — копійка.
коли ця пляшка стає порожньою,
ми не робимо з цього трагедії
https://www.youtube.com/watch?v=pxr22ih0r9A
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=981672
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.04.2023
автор: Lesley