Прийшла Нюська "під шафе". Ото вже знамення.
Зажадала вона чути мої одкровення.
Чом, питає, я з колишнім так мало прожила?
І так швидко, всім на подив, ми сі розлучили?
Слухай кажу, колєжанко, повчальна історія...
В невістки пішла я здуру. Чужа територія.
Молоді іще були... Полягали спати...
А тут, значить, дощ дрібний почав накрапати.
Раптом - блискавка і грім. Чоловік зі страху
Зістрибнув мигцем із ліжка й заховався в шафу!
Я до шафи. Відчини! Зі сміху давлюся
А він вголос вже ридає: " Я грому боюся!".
За дверима свекор п'яний почув у нас шелест.
Каже: " Шум у молодих. Видать йдуть на нерест!".
Дощ скінчився, чоловік виліз з тої шафи
І давай мені він проповідь, наче піп, читати.
Що у нього стан психічний і тонка натура
А я грому не боюся - значить товстошкура.
Почав махать кулаками, тріснув мені в носа.
Отоді й втекла до мами, в чому була, боса.
В коридорі ще стояли свекор і свекруха,
То до клямки ще пом'яли свої довгі вуха.
-Віддаю назад синочка, мамі вашій трясця!
Хай у вашому ставочку жаби нерестяться!
Отак всім кажу я правду. Тридцять літ по тому.
Розлучилась з чоловіком, бо боявся грому!
Чи заміжня я? А як же?! Ой, буду сміяться.
Ну не всі ж чоловіки так грому бояться!
21/04/2023 Валентина Дацко/ Урода
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=980871
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.04.2023
автор: Гонорова пані