Цей горіх, що йому відпиляли розлогі крила
і судьба непривітна лишила десятки рубців,
ще жадає життя і шукає останні сили
на благенькі нехай, та усе ж молоді пагінці.
А обіруч від нього розкинули шати каштани,
їм у цьому дворі хтось окремий надав привілей,
вони байдуже зирять згори на горіхові рани
і брехливо підносять йому співчутливий єлей.
А горіх, хоч і битий вітрами і підступом світу,
не втрачає своєї палкої натури й снаги –
навсебіч розгортає поранені, вичахлі віти
і весні усміхається так, що аж заздрять боги!
Й знехотя навіть серце моє прикипіло до нього,
бо в житті щось подібне буває частенько й з людьми:
хтось напищений збоку, а поруч, здається, убогий –
та з якою душею, з якими насправді крильми!
10.04.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979813
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.04.2023
автор: Леся Геник