***
І де Ти, Боже, чуєш? Де Ти, де?
А сніг собі сподобився до цвіту,
і нитку аріаднину пряде –
таку цупку, неначе спрага ґніту.
А Ти згори все паклю подаєш...
Невже смієшся з нас великий Боже?
А квітень ради снігу не дає,
але мовчить сарака, що він може?
І там, в окопах, де межу снаги
так гостро протинає біль і стужа,
Ти теж спустив із ланцюгів сніги,
о, наш високий Вороже чи Друже?
Усе навспак - весняна заметіль
врізається, неначе веретено,
у змерзлі душі цих нещасних піль,
що моляться і проклинають ревно
І ці сніги, і цвіт, і навіть... і
Тебе, Святий, десь там у хуртовинах.
Ґудзи з усіх країв, з усіх країв...
Чия провина?
7.04.23 р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=979593
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.04.2023
автор: Леся Геник