Стоять ці свідки мовчазні
Історії рідного краю.
Давно садили їх колись
За царським то іще указом.
Старі, потріскалась кора,
Гілля ламалося вітрами,
Здавалось би прийшла пора,
Щоби уже їх порубали.
Та зеленіють щовесни
І восени в них листя жовте.
Іще таки міцні вони,
Стоять над шляхом осокори.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=978010
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.03.2023
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський