Пекло, горіло, тенькнуло не всім.
Палало, сильно випалило душі.
А тим, що? Звично. Било сім на сім.
Садять вербу – збирають дикі груші.
Уявні гру(о)ші на сухій вербі.
Торгують ними, ласують-смакують.
За тридцять срібників на гілку далебі…
Гарують й досі, та ще й галасують.
Нещадно! Дико! Час не по журбі?
Кому ж молились? Вам не по собі?
Чи все собі, собі, собі, собі…!
І гріх, і сором радо танцювати
Тоді, коли чорніша від землі
Вам гляне в вічі вимучена мати.
А може й збагатились на тяжбі…
Скільки б не брали – треба віддавати!
Борги комусь. Найтяжчії – собі.
Себе спитати, в себе відбирати.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977667
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2023
автор: fialka@