[i]Пам'яті героїв УПА[/i]
Тільки над селом розлогим
Стало розсвітати,
Вийшли люди на дорогу
Проводжать солдата.
Скупо блискає багнетом
За плечем гвинтівка,
Вкриті кучері кашкетом,
А в руці – веснівки.
Ті квітки дала кохана,
Каже: «Мій єдиний,
Що ж лишаєш так зарано
Ти мене і сина?!.
Йдеш кудись один далеко
Бити рать собачу, –
Хай тобі ж в мороз і спеку
Скрізь зорить удача!..»
Плаче матір посивіла:
«Любий мій, рідненький,
Чом біда ж така наспіла
Для країни-неньки?
Буду я хвилину кожну
Господа благати,
Щоб скоріше переможно
Ти вернувсь до хати!..»
Обійняв і батько хлопця,
Пронеслось юрбою:
«Хай у битві та окопці
Буде Бог з тобою!..»
Так боєць пішов полями,
Крикнув: «Ще вернуся!
Знов зустрінуся із вами,
Як відлинуть гуси.
Для турбот нема підстави,
Вірю ж бо уперто:
Не дозволить Бог ласкавий
Юному померти!..»
Врешт розтав у далі зовсім,
Млою оповитий...
Сплинув час і глива осінь
Стерла радість літа.
Вкрились обшири помалу
Саваном червоним.
. . . . . . .
Довго над селом ридали
Похоронні дзвони.
[i]18.ІІІ.23 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=977622
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.03.2023
автор: Прозектор