Дітки з щирими очима стояли на порозі,
Виглядали свого татка, що йшов по дорозі.
От вони йому зраділи, почали стрибати,
Обнімати, цілувати, далі не пускати.
-Ой, дивись, татусь, я вмію, немов птах літати,
- А я вмію наче коник, високо стрибати.
Так вони один за одним татові хвалились,
А його щасливі очі на мить зажурились.
Він підняв обох на руки, пригорнув до себе,
Показав де сходить сонце, показав на небо.
Їм сказав: - Лиш тут, ви хлопці, знайдете свободу,
Це, рідненькі, Батьківщина козацького роду.
Це великий край наш, хлопці, Славна Україна,
За яку козацьке військо не згибало спину.
Ви шануйте її милу, як мати рідненьку,
Бережіть від всього злого, як доньку маленьку.
Щоб не було в неї більше ворогів куражних,
Душогубів і злодіїв, брехунів продажних.
А була лише квітуча нація героїв,
Що живе заради миру, злагоди, покою.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976727
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.03.2023
автор: jogasan