Жовтневий вечір. Легка прохолода злегка сповиває тіла. Вони не в поспіх йшли стежкою, що проходить вздовж посадки, перед ними інколи здіймаються сполохані птахи. Гілки дерев злегка гойдалися, жовте й ледь багряне листя повільно крутилося, вже припадає до землі.
Два дні поспіль, Віктор з Галиною добре потрудилися на дачі. Хоч обоє вже десять років на пенсії, але спромоглися поперечною дворучною пилкою спиляли три старі вишні. Цього ж дня й розпиляли на колоди. Переночувавши ніч, увесь день він рубав дрова. А дружина носила й складала їх під піднавіс біля дачного будинку. Наостанок дуже поспішали, адже в квартирі залишився один кіт.
Клопоталася Галина,
– Ой, мабуть своїм криком увесь під’їзд на ноги підійме. Їсти йому вистачить, але ж важко переносить самотність.
- А я ж тобі казав, давай візьмемо з собою. Так ти ж , їдемо ненадовго, туди й назад, а воно бачиш, як вийшло.
- Та нічого, я думаю витримає, нині не весна.
- Ага, як колись, поки приїхали, усі твої клубки з нитками порозмотував. Жінка посміхнулася
- То він так до мене свою любов проявляє .
Ось і залізничне полотно. Взявшись за руки, на високу платформу підіймалися по насипу щебня.
- Ой Галю, я бачу ти вже притомилася, почервоніла, як троянда влітку. Як почуваєшся?
- Та нічого, як не виберемось на верх, то видеремось, хіба нам це вперше.
Віктор дивився вдалину, звідти мала появитися електричка.А думки за дружину, ой, здає моя половинка, здає. І дачу жалко покинути, але й здоров’я не позичиш,
- Галю, здається їде, зараз може вдасться присісти, відпочинемо. Я зізнаюся, теж притомився.
У тамбурі електрички людно, всі копошились, вже спостерігали, як старі допомагають один одному піднятися по сходах.
Віктор, трохи знервовано дивися в салон вагона,
- Ух ти! А чи й знайдемо де присісти, це ж сьогодні п’ятниця. Пішли.
Він здаля шукає місця, майже посеред вагона побачив не повністю заповнене купе,
- Проходь вперед, здається нам повезло, є місця.
В цьому купе з однієї сторони, два чоловіки поважного віку, одягнені у форму охоронців, міцно спали. На сидіннях навпроти, біля вікна сидів чорнявий чоловік середньої статури, біля нього, пишна панянка, на вид в зо два рази ширша за нього. Звичайно, де ж тут вміститися на двох місцях, біля них, хіба що долоню можна було прикласти. Вони приблизно одного віку, в межах сорока-сорока п’яти років. По розрізу очей можна зробити висновки, що люди не місцеві, скоріше за все приїжджі з Далекого Сибіру. Ця пара задоволено облизувала шоколадне морозиво, вдаючи, що більше нікого не бачить. Панянка всміхалася, тулилася до нього, він задоволено примружував очі.
Аж у грудях стиснуло в Галини, оце так поведінка! Іще й розклалася, чи й не сором? Та де ж ті жирні коліна можна здвинути докупи, сала на них, як на вгодованій свині. Якби ж спідниця хоч трішки довша, напевно так би не кидалося в очі.
Злегка торкнувши плече дружини, Віктор тихо запропонував,
- Присідай біля хлопців, дивись щоб не розбудити, мабуть з чергування їдуть.
Вона очима пробігла по салону вагона, на жаль, більше вільних місць не побачила. Віктор поглядає на веселу пару та попросити щоб тіснилися, не наважився. Важко перевів подих, обіперся на верхню частину сидіння. Дружина з жалем подивилася на нього, він помітив, кліпнув очима,
- Може скоро якесь місце звільниться, трохи постою.
Але ж їхати майже годину, журиться дружина, останній робочий день, мабуть всі їдуть до кінцевої зупинки. В душі розчарування, хіба ж не бачать, що старий стоїть. Ой, Боже до чого рухається наш світ?
А пара ніби навмисно поводиться зухвало. Жінка із себе зняла вітровку, трохи відсунулась, заговорила ламаною, але цілком для них зрозумілою мовою.
- Ти бачу трохи зблід, бідненький, напевно від поїздки втомився. До стінки не зручно притулятися, краще поклади голову на мої груди. Іще хвилин двадцять можеш подрімати, я постережу.
Після почутого, Віктора, аж струснуло, бач яка уважність до чоловіка, а я стою, ноги німіють. В цей час.Галина вирішила запропонувати чоловікові присісти на своє місце,
- Вікторе, я вже відпочила, тепер ти присядь, нам ще довгенько їхати.
Він відразу махнув рукою, заперечив,
-Ні-ні, де ти бачила, сиди, так напрацювалася за два дні.
За мить, неочікувано для дружини, звернувся до пари,
- Молоді люди, я би вас попросив трохи потіснитися, нехай я хоч скраєчку присяду.
Вмить обличчя панянки посуровішало, в очах мигнула іскра. З презирством голосно сказала,
- Та ти ж мужик, це якби жінка попросила, може тоді і потіснилися. Чи більше місць немає, що тут прилип, як банний лист.
Про те що було голосно сказано, ніхто й не помітив. Хтось дрімав, хтось вів розмову із сусідом, дехто в навушниках,слухає щось з телефона, а дехто просто уважно придивляється до телефона.
Галина жахнулася, ледь не привстала. Її злякало перекошене люттю обличчя тієї жінки й до посиніння стиснуті уста. Маючи доволі вузьку форму очей, блиск у очах, подібний блиску пантери, ніби намагається швидким рухом напасти на доступну жертву.
У розпачі, як стримати свої емоції, щоб не зірватися на захист чоловіка. Думки мов заснувались у павутинні, яка наглість так поводитися! О, такої поїздки ми іще ніколи в житті не мали.
Воно якби більше нічого не сказала,то може б на цьому розмова й завершилася. Але панянка, незграбно скинула з ноги капець і потянула ногу на сидіння, що навпроти.. Рукою гладить голову чоловіка,
- Ось так зручніше тобі й мені. Чи ми не маємо права сидіти так, як нам комфортніше, а то ти ба, потісніться.
Напевно є межа всьому! Так, електрички не на стільки комфортні, але ж якщо іншого вибору немає, то мусиш їхати тільки цим транспортом. Здавна є приказка «В тісноті та не в образі» , чому нині люди гублять людяність?
Галина відчула прилив крові до обличчя, різко встала.Чоловіки що дрімали поруч, прокинулися. В подиві позирнули до вікна, звернули увагу на розчепірені ноги панянки, переглянулися.
Віктор зрозумів, що дружина наважилася щось сказати. Щоби втихомирити її запал, перед нею наставив руки, але нічого не встиг сказати. Галина різко махнула рукою,
- Яке нахабство, ти ж йому в діти годишся! Він два дні трудився на дачі, дрова рубав, а ти розсілася, як дійна корова. Зовсім сором втратила, ганьба!
Враз, рукою кивнула до її супутника,
- А ти її чоловік, чи може бойфренд?! Не гидко спостерігати, як твоя дама сидить перед людьми, навіть перед цими чоловіка.Чи в неї є поняття, як поводитися в громадському місці?
Чоловіки почервоніли, переглянулися. А її бойфренд, чи чоловік після цих слів почервонів, різко піднявся, з-під сидіння забрав сумку й швидкою ходою пішов до виходу.
Вона ж підвелася, не звертаючи на свою коротку спідницю, низько нахилилася, навмання відшукала свій капець, взулася. Злобно позирнувши на всіх, не зрозуміло на якій мові, пролунали гучні слова. Широко розмахуючи руками, перекочуючись пішла до виходу.
Віктор взяв дружину за руку,
- Ти так розхвилювалася, може пігулку дати
. У відповідь заперечила головою, звернулася до чоловіків,
- Шкода, що цей прикрий випадок стався біля вас. Ви мене пробачте, не змогла справитися з емоціями.
Один із них підтримав її,
- Та все ви правильно зробили. Ми цілу годину спостерігали на їх поведінку. Яку, на жаль, по іншому і не назвеш, як свинство.
Як добре, коли тебе хтось підтримує, подумала Галина.
Гудіння електрички відволікає від нав’язливих думок. Ніжні погляди поступово знімають напругу. Подібні голубам, схилившись один до одного, мріють якнайшвидше дістатися додому.
2022р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=976632
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.03.2023
автор: Ніна Незламна