Приходить ранок, стукає у вікна,
Тікає ніч, а з нею і страхи.
Від перших променів сова засліпила,
Засяяли обиті бляхою дахи .
І навіть дихати так легко стало,
Погані думки заховались по кутках.
І різних справ з’явилося чимало
І закипіло діло у руках.
Осяяні небесною зорею,
Немов освячені на добрії діла.
Поєднані і тілом і душею,
Ми прокидаємось від світла і тепла.
Так хочеться, щоб день тривав ще довше,
Кипить життя, вирує навкруги.
Як світить сонце, навіть мед солодший
І не такі страшні нам вороги.
Але невплинно вечір наступає,
На заході тмяніє небокрай.
Біля ікон молитва пролунає
І ніч шепоче тихо:-Засинай.
Хто в сон чарівний, хто в думки глибокі,
Межу реальності свою переступив.
Немов пірнув у часові потоки,
Де сонця блиск край сходу засвітив.
25.02.2023р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=975087
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.02.2023
автор: Степан Олександр