*[i] «Гранітні обеліски, як медузи,
Повзли, повзли і вибилися з сил —
На цвинтарі розстріляних ілюзій
Уже немає місця для могил» В. Симоненко «Пророцтво 17-го року»[/i]
Були ми одурманені та босі,
голодні, безпритульні, неживі
Бо рупор пропаганди стоголоссям
ятрив щоденно рани ножові
Душа була пригнічена сліпцями,
роздіта і сплюндрована земля
О, скільки зла ховалось за слівцями
безбожного володаря кремля…
Минали дні, роки крутили жорна,
на Кобзарів виднілися жнива
Ми нація у зародку Мажорна,
хай гноблена катами – та жива!
Протест кипів і вирвався назовні,
ніщо не пересилить вільний дух
Відчуй його, вдихни на груди повні,
хай горло стисне наче від ядух
Ти згинь моя солодка невагомість,
свідомість одурманених людей
Не впали на коліна ми, натомість -
наповнились свободою ідей!
Весна прийшла, цвіте калина в лузі,
не вислизне нога зі стремена
На цвинтарі розстріляних ілюзій
колаборантів тліють імена…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974999
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.02.2023
автор: Тарас Слобода