Якби йому не старалась,
Та причину він знайде́.
Нарікала діду баба,
- Завжди ти, як щеня зле.
Компліменти іншим щирі,
Хоч давно ти став старим.
Інколи і тім'я в милі,
Та до мене такий злий.
Я втомилася від тебе,
До сусіда жить піду.
Хоч на старості для себе,
Може спокій з ним знайду.
Він постійно пропонує,
Шле і посмішку свою.
Думав дід, баба жартує,
- Чи візьме ́́, її каргу?
Дома баба не ночує,
В мить у діда сон пропав.
Щось недобре душа чує,
Ледве ранку дочекавсь.
Де тоді баба поділась?
До цих пір старий не знав.
Там подія пройшла ціла,
Коли бабу дід шукав.
Кричав він і на сусіда,
Стався гвалт на все село.
Повернувся до обіду,
Чудно бабі так було.
Із тих пір дідусь спокійний,
Так бабусю береже.
Наче той козак надійний,
По життю поряд іде.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=974707
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.02.2023
автор: Валентина Ярошенко