Велично-сонний зустрічає ліс,
і вихором сніжинок грає лютий.
Цнотливу білизну дає землі,
щоб стежкою вести в напівзабуте…
Накриє річку панцир із крижин,
аби вода не бачила й не чула,
Як сніжний ліс у спалахах ожив –
відтворює краса моє минуле.
Сріблястий ліс закоханим радів,
та памороззю бавив теплі очі:
Зустрінуться два погляди – й тоді
Зимову казку ліс їм прошепоче...
Лілейні шати арками гілок
Сплітають спогад так, що стати ніде.
І хоч роками стежку замело –
Іде моя душа кохання слідом….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.02.2023
автор: Білоозерянська Чайка