Скоро сонячна корона
вознесеться над селом,
умиваючи червоним
все, що бачиться кругом.
Ген озвався вкотре півень,
та земля імлисто снить,
орошаючись ліниво,
щоб з’ясніти, вочевидь.
Над ставками тане спокій,
голоснішають гаї,
а хатини товстобокі
шиби звужують свої.
І хоча в таку годину
маю мліти ще, та зась!..
Бо ж очікує щоднини
десь незвіданість якась.
Проганяє відгук дрімків
пісня листя й мурави,
летючи із вітром стрімко
до останніх зір увись.
[i]29.VIІІ.21 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973237
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2023
автор: Прозектор