Ішла диким засніженим полем,
Вітер щоки нестерпно так обпікав,
Десь згубилась в снігах її доля...
Хтось кохання на відкуп дав.
Холодить біль стривожене серце,
За лаштунками долі – весна,
Закрутилось печаллю у герці
Те кохання, якого нема.
Оповила жура серце й душу,
А на віях бурулі висять:
– Сльози висушить мушу, я мушу,
Серцю в стужу не дам замерзать.
Хай розтануть льодинки на віях,
Хай у зиму настане весна,
Хай метуть найлютіші завії,
Я ніколи, ніколи не буду одна.
Їй всміхнулося сонце зимове,
Косий промінь у душу впустило,
Вже і доля була з нею в змові –
Рятувала від стужі щосили.
Перейшла те засніжене поле,
А на самім краю – о дива'!
Стояв красень – посланець долі,
Вже удвох, вже вона не сама.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=973223
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.02.2023
автор: М_А_Л_Ь_В_А