Несе морозний вітер
на серце холоднечу.
Я б міг себе жаліти,
та зроду самозречний.
Прогулюючись містом,
утомно очі мружу,
а хуга лютим свистом
троюдить ницо душу.
Зими студена млявість
всотала теплий спокій,
адже віддав геть радість
розпуці хитроокій.
І хай лише це витік
життя мого дороги,
та в невість вже щомиті
ведуть непутні ноги.
Кудись у край імлистий,
де тільки тьма і тиша...
А поки ж лину містом
один під стогін хвищі.
Бо зроду самозречний,
хоч мав себе б жаліти.
На серце холоднечу
наніс життєвий вітер.
[i]12.ІІ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2023
автор: Прозектор