Холоднеча

Несе  нещадний  вітер
на  серце  холоднечу,
щоб  став  себе  жаліти,
втім  зроду  самозречний.

Вичовгуючи  містом,
утомно  очі  мружу,
а  хуга  ницим  свистом
троюдить  знову  душу.

Всотала  зимня  млявість
і  так  непевний  спокій,
адже  довірив  радість
розпуці  хитроокій.

І  хай  це  тільки  витік
життєвої  дороги,
та  зближують  щомиті
з  кінцем  непутні  ноги,

із  краєм  тим  імлистим,
де  в  парі  тьма  і  тиша...
А  поки  ж  лину  містом
один  під  стогін  хвищі.

Бо  зроду  самозречний,
хоч  мав  себе  б  жаліти,
та  ба!  Тож  холоднечу
наніс  на  серце  вітер.

[i]12.ІІ.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972363
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.01.2023
автор: Прозектор