Минає час, крокуючи за обрій
І знову осінь в дощовій жалобі
заграла сплін.
Шукає мить пристанища у вірші,
Але знайде його лише у тиші,
де вічний тлін,
Бо наша дійсність плине поза часом,
В ній день і ніч завжди крокують разом
у неба край.
Там не співає у жалобі осінь,
Весна вплітає жимолость у коси –
то справжній рай.
Хай кажуть, що то вигадка, уява...
Негода щось сумне буркоче мляво
під спів дощу.
Хай самі йдуть на вогнище чи плаху,
Бо я тримаю міцно синю птаху –
не відпущу.
Минає час, крокуючи за обрій
І тільки осінь в дощовій жалобі
все грає сплін.
Шукає мить пристанища у вірші,
Але знайде у непорушній тиші
свій вічний тлін...
25.09.2019
–––––––––––––––
Картинка з інтернету
–––––––––––––––
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=972142
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 28.01.2023
автор: Олена Студникова