Порушено тишу, якою ніколи,..
Більше ніколи не йти до весни.
Зліплено викликом ситцеві штори,
Аби роз'єднати залежні мости.
Кинуто руки на плечі водоймі,
Тій, що змиває останні рядки...
Ми надто малі, аби зрушити гори,
Надто слабкі, аби знОсить вітри.
Стиснуто, вбито і знову - у прірві,
Званою серцем,..що в тілі кипить.
А зовні ще й досі у тиші єдиній
Ружева свічка...невпинно горить...
21.01.2023
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971842
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2023
автор: Сара Ґоллард