Згарищем ходить він
дивний, начеб спокійний.
Попіл вдихає стін...
Серцем сивіє - іній.
Той, хто лишився тут -
в кожного є причина -
матиме свій Бахмут:
пекло всотав очима.
Не відступив на крок,
не віддає позицій,
в пам'яті свій Дніпро -
пам’ять, міцніша криці.
Той, хто живий тепер, -
свічкою став «двохсотим».
Падав гелікоптер,
крилами до свободи.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971839
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.01.2023
автор: Надія Позняк