Знесилене тіло гріхом оповите,
Душа, мов пригнічена втому відчує.
Ночами насниться, що вдень пережите
І кожен до мрії своєї мандрує.
По вінця наділені всі почуттями,
У кого любов через край уже хлюпа.
Є ті, що свобода злилася з вітрами,
А є і такі, що самотність їм люба.
Одні йдуть до церкви на сповідь, причастя,
Ті вдома псалом дев’яностий читають.
Для інших безумство в горілці є щастя,
А є, що кінець сьогодення чекають.
Хто бореться сам зі своїми страхами,
А хто і змирився, бо вихід не бачить.
Хто думки ховає в віршах між рядками,
А Бог усе бачить і вряд чи пробачить.
Все думаєм кара небесна над нами,
Але, як відомо, Господь не карає.
Як можна пробачити нас із гріхами,
Бо ми вже забули, як когось прощали.
Зате пам’ятаєм, як добре судити
І від покарання знайти насолоду.
Ми зовсім не знаєм, як правильно жити,
І в річку вступити ,незнаючи броду.
16.03.2023р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=971315
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 18.01.2023
автор: Степан Олександр