Скоро Андрія… не до ворожіння,
Але й на це, треба мати уміння,
Колись казала, мати любій доні,
Щаслива будеш, лиш у своїм домі.
Ой, мамо -мамо, скоро чаклунка ніч,
Немає друзів, що ішли пліч - о – пліч,
Іде війна, на кого ворожити?
Під серцем щем, вони ж хотіли жити.
О, як це витримать? Серце на шматки,
Наче розкидані,з квітів пелюстки,
Недочекались розкритися вповні,
Не знали щастя, убито на війні.
Кому всміхнутися, з ким поділитись?
Мабуть на себе, доводиться злитись,
Що я там поруч, не була із ними,
Вони ж мої, рідненькі побратими.
Одного з них, сердечно покохала,
Навіть хустиночку подарувала,
На жаль, хустинка скровлена у вирві,
Любий загинув... у нерівній битві.
Підкралась ніч. За вікном зовсім темно,
Про ворожіння думати даремно,
По селу тиша, ні розваг, ні сміху,
Орда рашистська вкрала нашу втіху.
Здаля́, круг хати копошаться люди,
Ой що́ ж там Боже, чом думка блудить?
Невже й сьогодні героя привезли,
Завтра прощання, о де ж ви ангели?
Чому героїв, захистить не в змозі,
Спинилось серденько... на півдорозі.
Я не пробачу москалам проклятим,
Одного дня, настане час розплати!
Свята зимові… вкрилися журбою,
Чом така доля, загинути в бою?
Із щирим серцем, для всього народу,
Він, як і всі, виборював свободу.
Ой, мамо - мамо, скоро чаклунка ніч,
Немає друзів, що ішли пліч - о – пліч,
Й досі війна, на кого ворожити?
Ой, як болить, вони ж хотіли жити.
11.12.2022р
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=970698
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.01.2023
автор: Ніна Незламна