І знов снується завірюха
між силуетами домів,
де зі зорею брук муругий
поволі сніг ущент замів.
В терпкому чарі охолоди
шаліє біла мошкара
й на шибах інеєм виводить
про те, що снити вже пора.
Мороз воістину нівроку,
але байдужий всяк мені,
бо вдома затишок і спокій,
лежу в тепліні гамівній.
Заводить віхола піснями,
а разом з нею заодно
ялиця мерзлими гілками
шкребеться сонно у вікно.
[i]13.І.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969652
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.12.2022
автор: Прозектор