Моя бабусю, мила берегине,
Ви – та, хто душу всю у мене вклав.
Уже моє життя під осінь плине,
Та згадую я стежку край села,
Для мене там – початок України:
Блакить небес любила ще мала.
Гортаю спомин світлий обережно:
Спиваю світ дитинства весь, до дна.
Веде мене, маленьку, сива стежка…
Давно не має поруч Вас, однак,
Невидимо йдете зі мною теж Ви,
Ви – ангел мій, в житті я – не одна.
Минуло літо… В золотаву осінь
Зі шляху, як з орбіти – не змину.
Мені тепер роки чомусь приносять,
Прогірклість деревію, полину,
Закрався холод, й ноги - ніби босі.
Частіше рвусь думками в давнину…
Моліться в небі, рідна берегине,
За нас, за мирний український лан.
За чисте небо й мову солов'їну ,
Яка б і в наших правнуках жила!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969346
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.12.2022
автор: Білоозерянська Чайка