Мов гадюка, повзе залізниця,
Поміж шпал бур’яни поросли.
І лунає в степу рахівниця,
Малий хлопчик лишає сліди.
19, 20, 21 я скакаю, немов по драбині,
В ноги холодно, дують вітри.
Я один і шукаю родину,
Тільки дуже широкі щаблі .
22 23 24 є у мене два брати маленькі,
Їх забрали, як вмерли батьки.
А мене залишили із дядьком,
А вони, лиш горілку пили.
25 26 27 хочу їсти, а сонце тікає,
Я іду, куди рельси ведуть.
Як я жив, то собака лиш знає
І надіюсь, мене знайдуть.
28 29 30 дуже холодно трави біліють,
Хтось шепоче:-Ляж любий,засни!
Ніг не чую…і руки німіють…
і лунають казкові пісні.
Рахувати я далі не вмію,
Бачу вогник у полі горить.
Може там нагодують, зігріють…
Сироту,люди добрі, впустіть…
23.12.22р. Олександр Степан.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=969183
Рубрика: Лирика любви
дата надходження 24.12.2022
автор: Степан Олександр