Живить сяйвом спеку сонце зі зеніту,
поки ген лелеки в’ються обігріто.
Близь у квітах тоне, далеч у мережках,
а між ними сонно випетляла стежка.
Вистрибцем почасту нею вирушав я,
щоб нудьзі пропасти серед різнотрав’я.
Цілю й ось туди, де плавиться повітря,
та вже ліньки бігти так, аби обвітрів.
Досить барв і шуму, ними ж край залито,
бо скандують суму те, що всюди літо!..
[i]11.VI.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968547
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.12.2022
автор: Прозектор