Не зустріну тебе наяву

Чоловікові

Вже  лютує,  коханий,  зима.
Заметілі  метуть  без  упину.
А  я  тут  залишилась  одна
У  лиху,  полохливу  годину.

Не  зустріну  тебе  наяву.
Плечі  кутає  хустка  вдовина.
 –  Запитай,  як  без  тебе  живу
У  чеканні  тривог  щохвилини.

Ще  торую  дорогу  земну.
 –  Та  чи  є  ще  у  тому  потреба?
Навіваючи  тугу  й  журбу,
Дні  і  ночі  минають  без  тебе.

Лиш  приходиш  у  зболені  сни,
Де  з  тобою  йдемо  неквапливо.
 –  Як  не  впасти  у  відчай?  Скажи!
Де  розраду  знайти  серед  зливи?

 –  Як  здолати  жахіття  війни?
Ріки  сліз  переповнили  вінця.
Червоніють  від  крові  сніги,
А  я  біль  ей  несу  наодинці.

Скоро  рік  на  підході  Новий,
Та  без  тебе  він  прийде  уперше.
Холодить  від  колючих  завій.
День  стає  проти  ночі  все  менше.

А  на  дворі,  коханий  сніжить.
Заметілі  метуть  без  упину.
Бережуть  тільки  спогадів  нить
Чорно-білі,  пожовклі  світлини.

16.  12.  2022                Л.  Маковей  (Л.  Сахмак)

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2022
автор: laura1