Чоловікові
Вже лютує, коханий, зима.
Заметілі метуть без упину.
А я тут залишилась одна
У лиху, полохливу годину.
Не зустріну тебе наяву.
Плечі кутає хустка вдовина.
– Запитай, як без тебе живу
У чеканні тривог щохвилини.
Ще торую дорогу земну.
– Та чи є ще у тому потреба?
Навіваючи тугу й журбу,
Дні і ночі минають без тебе.
Лиш приходиш у зболені сни,
Де з тобою йдемо неквапливо.
– Як не впасти у відчай? Скажи!
Де розраду знайти серед зливи?
– Як здолати жахіття війни?
Ріки сліз переповнили вінця.
Червоніють від крові сніги,
А я біль ей несу наодинці.
Скоро рік на підході Новий,
Та без тебе він прийде уперше.
Холодить від колючих завій.
День стає проти ночі все менше.
А на дворі, коханий сніжить.
Заметілі метуть без упину.
Бережуть тільки спогадів нить
Чорно-білі, пожовклі світлини.
16. 12. 2022 Л. Маковей (Л. Сахмак)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=968486
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.12.2022
автор: laura1