Всміхнися, мій друже, хоча б на хвилинку!
Нелегко тобі – розумію і знаю...
Ні дня, ні години, ні миті спочинку,
незносний недосип сповняє до краю.
Сидиш наодинці в ядучій тривозі,
знадвору пернаті хихочуть шалено,
та чути буяння природи не в змозі,
бо вуха стомили постійні сирени...
Тримайся, мій любий, не варто тужити!
Ще вийде у пахощах радо гуляти,
а поки доводиться покидьків бити,
і всі ми по-своєму нині солдати.
У всякому місті, селі та містечку
ставаймо на опір навалі тирана,
робімо, що в силі, бодай по-маленьку,
й момент справедливості швидше настане.
Я певен, що вкупі відважні та сильні
зійдуться зі щастям на даній дорозі,
тож в нашій країні, строкатій і вільній,
водно зведемо монумент перемозі.
[i]17.ІІІ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967996
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.12.2022
автор: Прозектор