Все спила я до дна:
І печаль, і біду...
І давно вже одна,
Я по світу іду...
І дитинство в нужді-
На воді й лободі...
Виживали тоді
Так селяни усі.
У бідняцькім селі
Жила наша сім'я...
Голодали тоді:
Мама, брат мій і я.
Пролітали літа,
Долю в праці знайшла.
Розцвіла доброта,
І печаль відійшла...
Я жила між людьми,
Оживала душа.
Ніби вогник з пітьми
Розкривалась краса.
Пломеніли вуста
Розкриттям таємниць...
В молодії літа
У світінні зірниць.
Було щастя й любов
І здоров'я було.
Не шукала обнов
І любила село...
Все спила я до дна:
Розбрелась вже сім'я...
І жила вже одна,
У печалі знов я...
Уже й внуки мої
Всі дорослі давно,
Виглядала я їх,
І дивилась в вікно...
Постаріла вже я,
Бо ж літа, як вода,..
Хоч здоров'я нема,
Та душа молода!...
Нині в Польщі живу,
Вже два місяці я...
В сім"ї сина нова,
Уже доля моя...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967590
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 06.12.2022
автор: геометрія