І трава у сні, і мороз на ній,
Хмари високо в небі голубім...
І земля в зимі обновилася,
Чому ж ластівка зажурилася?..
Уже квітів цвіт віддухмянився,
Сонце вранішнє зарум"янилось.
У його теплі все купається,
Чому ж ластівка не всміхається?..
Чи садок не той, чи тепло не те,
Чи не радує небо голубе?..
Що колись було - не забулося,
Чи не так життя повернулося?..
Може ластівка розгубилася,
Що у світі їй залишилося:
Небо синеє, голубінь ріки,
І садок старий, і її роки.
Листя яблуні розфарбоване,
Що в житті кому заготовлено:
Кому радості і дари земні,
А цій ластівці - лиш печаль й жалі...
Може ластівка зажурилася,
Що одна в житті залишилася,
Гніздо хилиться і гойдається,
Зима - зимонька наближається...
Не сумуй, не плач, люба ластівко,
І на світ дивись ти із ласкою...
Хоч зима уже на поріг лягла,
Не зважай на це, доки ти жива...
За зимою знов весна прийде,
І добро тобі, й радість принесе.
Смуток твій пройде і розвіється,
Проти сонечка ти нагрієшся...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=967516
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.12.2022
автор: геометрія