Зашаргане небо розводами осені.
Холодно. Денниця по-під хмарами
Наче на крижмо лягає і зливою
Ллється на стогни лінивою нивою
Срібного ранку до сизого полудня.
Сад наче ява схвильована морем,
Крона сплітає в склепіння – навами.
Вітер немов требучетами гонить
Морок – серпанками сонця, ядрами
Яблуні, стовбур згинаючи, наче
Важіль з пращею відкинувши долу.
Хмари клубочаться буйними барвами
Наче пробите забрало їх долі
В сонячних проблисках рани загоює,
Латками світла в саду чи у полі
Серце підносить з сирої комори
Неначе збавляючи від скорботи
Від скалок холодної зливи й грози.
Вись закопилює сяйво над обрієм
Землі омиті і шелестом слів та
Купіль хлюпоче і весело стелиться
Полуднем вересня, сріблом дощів.
20.09.2022
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966778
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.11.2022
автор: Володимир Каразуб