Сонети любій – ІІІ (Весняний)

Черемхи  пелюстками  осипали
і  вабила  ставків  ярка  емаль,
утім  блукав  понурений  в  печаль,
складаючи  наївні  мадригали.

Вагання  і  зітхнути  не  давали,
а  серце  надривав  безмірний  жаль,
бо  тямив,  що  між  нами  тьма  проваль,
мостів  чортма  й  розтрощено  причали.

І  зморювали  здогадки  щомить
про  те,  чи  врешті  зблизимося  ми,
адже  води  стекло  ген  забагато...

Від  розпачу  і  падав  долілиць.
Однак  усе  продовжував  плекати
рядки  про  всесвіт  люблених  зіниць.

[i]26–27.ІХ.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2022
автор: Прозектор