Черемхи пелюстками осипали
і вабила ставків ярка емаль,
утім блукав понурений в печаль,
складаючи наївні мадригали.
Вагання і зітхнути не давали,
а серце надривав безмірний жаль,
бо тямив, що між нами тьма проваль,
мостів чортма й розтрощено причали.
І зморювали здогадки щомить
про те, чи врешті зблизимося ми,
адже води стекло ген забагато...
Від розпачу і падав долілиць.
Однак усе продовжував плекати
рядки про всесвіт люблених зіниць.
[i]26–27.ІХ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966678
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.11.2022
автор: Прозектор