Сонети любій – ІІ (Зимовий)

Довкілля  обійняв  лапатий  сніг,
тоді  як  вирували  сни  стокрилі
й  між  ними  раз  у  раз  на  небосхилі
мигтів  молодика  янтарний  ріг.

Гуло  в  усю,  та  спав  без  задніх  ніг
і  мрілися,  мов  навіч,  губи  милі,
від  чого  закипала  кров  у  тілі,
а  надто  від  припещувань  твоїх.

Тобі  схиливши  голову  на  груди,
цілком  гадав,  що  ліпше  вже  не  буде,
бо  щастя  огрівало  звідусіль...

Та  потім  все  розвіювало  рання.
Й  відтак  іще  подовгу  краяв  біль
під  віхоли  плачливе  завивання.

[i]24–25.ІХ.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966498
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.11.2022
автор: Прозектор