Мене ти полонила в дивні чари,
хмільніші за котрі іще не знав...
Отож під вересневу месу трав
душа ефірно линула за хмари.
І в грудях нагніталися удари,
коли на тлі кармінових заграв
доп’яна сяйний усміх уявляв
чи очі перелесні, мов Стожари.
А як дерева скинули вбрання,
притьмивши так недавні втіхи дня,
то гнали смуту спогади про тебе.
Й не стерли барви роздумів і мрій
ні мряка, ні дошкульні сльози неба,
адже у серці сяяв образ твій.
[i]22.ІХ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2022
автор: Прозектор