Сонети любій – І (Осінній)

Мене  ти  полонила  в  дивні  чари,
хмільніші  за  котрі  іще  не  знав...
Отож  під  вересневу  месу  трав
душа  ефірно  линула  за  хмари.

І  в  грудях  нагніталися  удари,
коли  на  тлі  кармінових  заграв
доп’яна  сяйний  усміх  уявляв
чи  очі  перелесні,  мов  Стожари.

А  як  дерева  скинули  вбрання,
притьмивши  так  недавні  втіхи  дня,
то  гнали  смуту  спогади  про  тебе.

Й  не  стерли  барви  роздумів  і  мрій
ні  мряка,  ні  дошкульні  сльози  неба,
адже  у  серці  сяяв  образ  твій.

[i]22.ІХ.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966336
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 22.11.2022
автор: Прозектор