Я - сльози порожнечі-матері, я
Завжди десь посередні, але не
Таким вона хоче мене бачити, та
Хоче, щоб я був радісливим, на
Вершині, на восково-антибактеріальній
Плівці виноградної ягоди, серед можливостей
Згаслих, пам'ятних, як її дитя, що опинилося по-
Той-бік викривлення відразу як вродилося
Втечище, ти ошаленіла опукла по задумі
Культура неочікуваної смерті, я все ще
Дитина? - Придатний, наполоханий
Невинний, щойно вроджене маля, що
Не відрізняє лахматого вбивцю від
Матері, занадто короткі пісні, без
Структурованості? Ці всі тварини
Який відчай у дотичності
Що спотикаючись регоче
Сторонніми ротами, сам
По-собі, балансуючи між
Невідкладними бажаннями
І довгостроковими планами
Мати лиш хоче від тебе свого
Самотнього усвідомлення німого
Укріпленого видимою розрадою
Так багато насильства, твого
Відчуття відірваності від
Бажаного, краще вбити
Аніж терпіти вічність, тим-
Паче, є створене моє життя
Забуттям собі, невдоволення
Бойове, основне, тягуче
Просто дерев силуети
Де листя? Руки-гілляки
Під петлі, гулом ляканий
Воля умирає коли не
Дивишся у себе
Заборонено, машина
Вічного замислу, це
Тривожно до блювоти
Ця чуттєвість - рожеве
Сало, тактильність
Текстильниці, кохає
Детально знімаючи
Мірки, я так люблю
Свою відьму..
Просто дурненький
Хлопчик ззовні, начебто
Змирися з програшем
Не програвши, хоч-й-не
Боюся вже, не відчуваю
Колись мати все виплаче
Й-ці викривлення у ясла
Заповняться рештками
Любовними, тоді й вона
Умре, після усіх свої потомків
Проконвульсує і відпустить
Вічність, сказавши лиш, -
Чудо, водорість, більш
Стабільніша, ні-ні, це не
Структура геологічного
Характеру, скільки поштовхів
Продовжуючих виверження
Гарячого серця, ще трохи і
Ось ти просто поглинаєш
Повзаючи, одноманітними
Рифами бактерій, що творять
Першооснову протилежну
Заданій, все за твоїми
Правилами, десь на
Ворсинках вигинів
Відчуження, тут
Смієшся, там
Плачеш, усе у
Самостійність
Уявлену, але
Не прийняту
Єдиний друг людини -
Собака, розуміє, але
Не говорить, вона як
Ніхто знає твій запах
Як і особистість -
Унікальний .. Який ми
Перебивати стали, ради
Вічності й його вбити
Раден?
Ти даруєш забуття, чи відтворюєш ідею, що
Втікла? І як завчас - мені нікому допомогти
На ешафот зійти, терпимість яку всі споглядають
Нестерпну історію, тривалістю довшу за пам'ять
По вас, нас вкотре розділило бажання усамітнення
Ось воно, й що за зрада спільності, де мною кохані
Запитую подумки, а потім вдихаю так, що розривається
Горло, а слідом за ним і нутрощі розходяться кривавістю
І всі споглядають угору, тремтять за гнівом справедливим
Всі залучені у їхньому відволіканні, дякувати чи ненавидіти?
Дякую за увагу, брязкаю пальцями - зникаю, пам'ятаєте мене..
Чим би я не займався - відчуваю відразу, я втікаю, шляхами
Протилежними бажанню, я блукаю, плачу, велике стримування -
Велика похабність, я кричу ранками, розноситься гул вакуумом
І все ви чуєте, і тікаєте, велика любов за відразою перших
Вражень, - А воно мені треба? Що? Ненависть до існування
Яку я втамовую? Він ненавидить його ще більше відтепер за
Це забуття пов'язане на ляшці, прокляття вічності, і як ти міг
Бути проти й собаки? Вони всі споглядають твою терпимість
Й тремтять, слабкодухі, вічнощасливі, вслуховують твоє
Бурмотання вдихом, та жоден не розуміє твоєї мови
Я так хочу плакатися тобі по бажанню пообійматися
Та яка в нього сила, що не веде до тебе? Тут і зараз
Розум - отрута цього життя, так мало виживає тутешніх
У наших екосистемах, бактерії, хто розповзся у кому?
Вільна любов, моря, океани, а я ходжу по безкраїх
Просторах його хвиль, скільки мертвих, скільки мерт..
Колись наші зустрічні напрямки - перетнуться, - І ти
Будеш знову блювати? Бачу лице, ох, вибачте..
'Вкотре'-'вкотре', із-під дивана пахло гнилим бузком
Не-не.. Ступай
Убік.. Знову
Шукати.. 'Вко..
'Перепрошую
Розумні все розтягують
А він навіть без натяку..
Зацікавлення? Колись
Наші шляхи перетнуться
Вкотре, і я не дам томі
Змоги пхати мене проти
Руху, ти ще-й зіштовхнув
Убік, та-як-ти-посмів.. Зму..
Сарна на болотах, скільки? Двадцять
Сантиметрів у холці? Безплідна земля
Я тут не виживаю, спускаючись
Все нижче на днину за водоростями, мідії, краби
Далекі скарби просторів незвіданих, покинутих
Така довга розмова з німотою, слухаєш мовчки
Став китом? Віддаався самоті, - Поекспериментуй
Ради забави засели туди.. Ні, Ліро, скажи про вибір
Розумієш про який? - Якими векторами рухалися
Самиці? Якщо не однаковими, то - прогресивнішими
Частка фантазування флуктуаціями, - Як так виходить?
І це все ще без випробування розумом, спільності
Забери мене звідси на чорну планету, це світ сатани
Виживе лиш продуктивне, а про решту нам відомо?
Згинули нічого не передавши, - Добре, що в тебе є
Слово? - Людино, Ти забуваєш про трагедію одиниць
Але кого це колись цікавило? В хребті здіймається
Вихід, - Поки не відмерла гілка на древі, - Відьмо,
що даси? Заспокоєнні у смерті не гартованій?
Переймання вселенської матерії завершиться
Зараженням потойбічною формою, колапсу
Убік не розійтися, я буду творити довго, допоки
Цей виверт не отримає протилежне значення
Невинній, у розвитку на три покоління позаду
Убік, і ось сходить його зоря, забудьте про
Землю, тут сам простір вистиг, набрався, м-ма
Маяком, - Ні, лиш неподалік, ці всі краплини
На жирній скатертині, знущаєшся, підводячи
Очі конопляним маслом з сажею, інколи
Любиш свою величність відповідну моєму
Захопленню, - Ну? Оксамитовий вакуум
Краплини, що далі? Це нормально, що він
Був погано застелений, ах, роса опадає
Подякуй, що ми на щиті, з якого все стікає
Порожнеча мироточить, нестерпністю
Дещо мориться, не придатне, інше -
Встигає отримати особистий простір
На горі війна, тікай, ти тільки-но сказав
Що любиш, подумки, вкотре, брязкни
Пальцями, нехай цей горбик провалиться
На'й! Потойбічний бог лінивий отримає свободу
Так, я буду ко-ф'ю, і так, я не буду відволікати
Творити густу гіркоту з третьою пінкою, (найда)без
Доведення до кипіння, перша, чорна, з великими
Бульбашками - не вражає, буває у кожного.. Майж..
Ритміка рухів убік, убік, з сторони в сторону, нехай
Подасть виду та, що під нею, головне - напливами
Вариву не-ма дітися куди, воно завертається легко
Циклоном сірим, на фоні чорнім, фінальна картинка
Перед закипанням, маніпуляції передчасного відкриття
Другої до випаровування першої, знову кладеш на вогонь
Ти її не питимеш, бо-"но"
Напивався води тільки
Спраглий, моєї водиці
Прісної.. Біда.. Їдловар,
а по-пити-помити - не-ма
Ні-де, все висушило твоє
Часове безмежжя, бог..
Він тобі не допоможе
Бог Тебе не може
Розчинити, вкладаєте
Угоду, тепер ти головний
Тепер ти готовий, сам став
Стравою, ці дрова
Закинуті до печі -
Не згоріли, живе
Засмажилося, спало?
Стало, сонне як і я
Поверни мені дочку
Що упала
Убік
Днина
Я лиш
Очікую
Смерті
Розпаду
Гляди за
Ко-ф'ю
Продовжуй
Гладити взором
Погладжувати
Уявленнями
Не відволікайся
А-то вкотре буде
Смакувати іржавою
Водою, казанок
Застоявся без
Роботи під сльозами?
Не відволікайся, я поки
Послухаю "Незапам'ятні Часи"
Так ж перекладається? З боку-
Убік, напливами бежевими на
Чорне, що виглядала неапетитно
Якийсь бітум бульбистий, так
Ж переливається веселково
Так, ко-ф'ю недостатньо
Метафоричне для розмов
Стимул "про-себе-до-себе"
Заколисуєш поверхню зверху
Поки того не зробило кипіння
Знизу, іно, що вийде? Фаворе?
Одне виварене, інше - намній
Закручуй, й опускай, мжичкою
Десь по-центрі встрітяться
Готові й ено тільки, Дінгір!
Уже готове? Й та кремова-
Оксамитова поверхня
Здійнялася пагорбами
З чорними розломами?
Щось крізь них можеш
Зочити?
Усі вершини
Музики -
Описані
Я на
Дні
Що
Воно?
Творить
Таку
Кількість
Переломних
Моментів
Чи хтось
При-смерті?
Декотрих
Обецнє
Розумію
Що хочуть
Її - самотньо
Очікування
Потойбічна
Я проходила
Викривленням
Вакууму посередині
Види смерті
Залучень там
Все, що ти
Дав собою
І даси
Нащадками
Не вмирай
Ти не здіймешся
Тими ворсинками
Підтриманими у
Краще захоплення
Маси, що тисне і
Породжує
Можливості
Десь на горі
А Тут їх нема
Захопили
Особистий
Простір, ми -
Забуття
Не звідси
Всі релігії
Злилися
Як мовив
Садхгуру?
"Не тут вродився
Не тут й вмирати"
Вже готове?
І тепер думай
Чиє уявлення?
Чого? Ти знаєш?
Відкинувши усі
Переживання
Що ти відчуваєш?
Хвильками, яка
Істинатебен.? - Ніби
Лицем до кротової
Діри, в кінці - світло
Підтримую його
Рухаючись до н..
Не встигаю і
Колапсую
Воно стискається
Прокидаєшся
Не відповідний
Цій ворсинці
Зношена .. ??
Буду приходити на твій оклик
Могильної дзвіниці, давно зі
Знятими склами, не давала тобі..
Нагледівся? Нехай настоїться
Відставляй, огорни рушником
Перед тим - наливаєш мені
З пінкою, бо водою ж
Стане, смак - важ'ніше!
Доливаєш окропу, трохи
Занадто кріпка для живого
Співбесідника, на-й настоїться
Псевдоінтелектуальні розмови
Гомеопатія - не для людини,
але я завжди відчуваю смак
Сльози
Відьма, ось
Поговорили
Квантові
Дива, якщо є
Куди падати -
Можна і впасти
Бог - це вакуум,
бо не ідеальний
Масло на твоїх
Повіках пахне
Сосновими шпильками
Гострі очі, відділилася
Подивися ким я стала
Не дивишся в очі чесні
Потрібна зневажлива
Гординя, скажи, що вище
Мене, - Все неправда!
Благовоління з присмаком
Остраху, замилування ледь
Повільно наповнює посудину
Емоцій, змочи в ній
Обмотки на ноги
Все, що вижмеш
Ступаючи - мій
Дар простору
Чомусь лежав, вона
Сиділа по-турецьки
Серед вигрітого
Котлом долинного
Болота, взяли невинні
Під контроль, конвульсії
Вимазався, скільки їх тут..
Пам'ятають-ж таку дивну
Сукню, наче хітин
Бронзівки, жилкув..
Хтось-там тримає
Черепи роздумуючи
Це все - доступність
Вона-ж на вершинах
Нігтиків, як я люблю
Твій тупий френч
Вигрівала металеву
Філіжанку під мед..
Поза меж понят..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=966187
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.11.2022
автор: Enol