Стоїть на просіці сосна
неначе у давній замрії.
Навколо в'язка тишина,
лиш легіт переймом дуріє.
У патині глиця й кора,
а шишки посріблені млою.
Сумує соснина стара,
пускаючи сльози смолою...
Не падай у смуту німу,
і так туги в світі до краю –
дозволь-но тебе обійму,
як ту, що у серці плекаю!
[i]21.ІІІ.22 р.[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2022
автор: Прозектор