Сосна

Стоїть  у  замрії  сосна
самотньо  на  давній  просіці,
де  в’язне  важка  тишина
і  вітер  переймом  яриться.

У  патині  шишки  й  кора,
а  глиця,  мов  терта  золою,
тож  мліє  соснина  стара,
пускаючи  сльози  смолою...

Не  падай  у  смуту  німу,
коли  й  так  печалі  до  краю,
адже  залюбки  обійму,
як  ту,  що  у  серці  плекаю!

[i]21.ІІІ.22  р.[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=965762
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.11.2022
автор: Прозектор